Свято-Успенський храм

Річне коло великих (двонадесятих) православних свят починається і замикається урочистостями, присвяченими Пресвятій Богородиці: від її Різдва – через Покрову, Введення та Благовіщення – до Успіння. І останній день церковного року – 13 вересня (31 серпня за старим стилем) – теж присвячений Божій Матері: у цей день Церква відзначає свято із загадковою для сучасної людини назвою – Положення чесного поясу Пресвятої Богородиці.

Перші покоління християн не потребували реліквій. Вони не зберегли навіть Хреста Господнього і ніяк особливо не шанували святині Єрусалима. І коли у 70 році, під час Першої Іудейської війни, виникла реальна небезпека, християни просто переселилися до інших місць. А ортодоксальні юдеї залишилися в місті, бо це було місто Храму, і їхнє ставлення до святості цього місця було іншим.

Втім, шанування святинь закріплено у біблійному тексті. Хоча спочатку шанування Бога не вимагало предметної форми. Але коли Мойсей спустився з Синаю зі скрижалями Завіту, він побачив, що весь народ, за винятком роду Левія, впав у гріх ідолопоклонства, замінивши «безпредметного» Бога золотим тельцем. І тоді пророк знову піднявся на гору, і Господь, зійшовши до слабкості людської, «визначив» культ — раз люди на даному етапі не готові почитати Його без форми та прив’язки до чогось конкретного, хоча б до точки на карті.

Так з’явився Ковчег Завіту, в який помістили спершу скрижали, потім жезл Аарона, потім посудину з манною… А ще виникла священна скинія, якої навіть торкатися не можна було нікому, крім левітів. І все це потрібно було не Богові, а людині.

І з християнськими реліквіями та сама картина. Адже і після Воскресіння Христового люди все ще шукають якоїсь простої та зрозумілої форми поклоніння Тому, Хто не має форми. Хоча, звісно, ​​жодна реліквія не зрівняється з Тілом і Кров’ю Христовими, які викладаються у кожному храмі.

За переказами, свої пояс і ризу Пресвята Діва сама незадовго до свого успіння віддала апостолу Хомі,

а потім він передав ці реліквії на зберігання двом єрусалимським вдовам. А за імператора Аркадії, який правив Візантією наприкінці IV століття, пояс у дорогоцінному ковчезі перевезли до Константинополя і урочисто встановили у церкві. Ковчег був запечатаний імператорською печаткою з датою – 31 серпня. І на честь цієї події було встановлено церковне свято.

Є у церковному календарі дні пам’яті святих. А є дні пам’яті подій. Є навіть свято, присвячене природному катаклізму: у день пам’яті великомученика Димитрія Солунського (8 листопада) Церква згадує Константинопольський землетрус 740 року. Йому присвячено навіть особливе літургічне читання, хоча землетрусів відтоді було багато.

Отак і з поясом Богородиці — чомусь запам’яталася приватна, начебто, подія. Щоправда, дочка Аркадія Пульхерія, яка згодом стала імператрицею, за свідченням історика Никифора Калліста Ксанфопула, ухвалила «здійснювати нічні молитви та процесію щосереди», і сама завжди очолювала ходу з лампою, що горіла в руці. А у VI столітті Патріарх Тимофій I доповнив канон ще однією процесією — по п’ятницях — з Влахернської церкви, де зберігалася риза Богоматері, до Халкопратійського храму, де лежав її пояс. Дехто від цього зовсім заплутався і вирішив, що обидві святині зберігаються разом — у Влахерні: про це згадують і святий Андрій Критський, і Патріарх Євфимій, і багато паломників.

Ковчег із реліквією кілька століть ніхто не відкривав, доки в імператора Лева IV Мудрого не захворіла дружина. Перепробувавши всі можливі засоби лікування, на неї вирішили покласти пояс Богородиці. Ковчег розкрили. Пояс був у повній безпеці. За переказами, викладеними в Мінології Василя II (ілюстрованих рукописних житіях святих), «як тільки патріарх розпростер його над царицею, вона відразу отримала досконале зцілення від недуги». Після цього святиню поклали назад у ковчег і святкувати Положення поясу Богородиці стали з ще більшою урочистістю.На знак подяки Божої Матері імператриця вишила весь Пояс золотою ниткою. Так він набув того вигляду, який має сьогодні. З гімнами подяки він знову був поміщений в раку, а раку запечатана.

Эммануил Тзанес. Чудо святого Пояса

У X столітті реліквія була поділена на частини, які згодом опинилася в Болгарії, Грузії (Зугдіді) і на Кіпрі (в монастирі Троодітісса). У Грузію святиню привезла 1028 року племінниця імператора Романа III Аргіра, який видав її заміж за грузинського царя Баграта IV Куропалата. На початку XIX століття правителька Мегрелії Ніно, дочка грузинського царя Георгія XII, прийнявши російське підданство, надіслала реліквію в дар імператору Олександру I, але він, прикрасивши ковчег коштовним камінням, повернув його назад і наказав побудувати в Зугдіді кам’яну церкву для зберігання. Вона і сьогодні зберігається у кафедральному соборі Влахернської ікони Божої Матері.

Частку поясу візантійські імператори брали із собою у військові походи, в одному з яких відбили її болгари. Пізніше, у XIV столітті сербський князь Лазар I Хребелянович подарував її афонському Ватопедському монастирю. Там пояс розділили ще на дві частини: одну помістили в хрест, іншу – у ковчег та під час епідемій виносили до народу.