Свято-Успенський храм

На кордоні Кіровоградської та Дніпропетровської областей, у селі Іскровка Петрівського району, зберігається унікальна святиня – мощі Миколая Іскровського, одного із канонізованих святих.

На початку XX століття до царя звернулися люди з проханням виділення землі під будівництво церкви. На місці вони не змогли вирішити цього питання, бо пан Віктор, якому належала земля, попросив за неї велику плату. Імператор не лише задовольнив прохання людей, а й поцікавився, чи є кошти на будівництво, чи проект? І коли дізнався, що всього необхідного поки що немає, побажав взяти особисту участь. За власний рахунок він відправляв цеглу на станцію Рядова, що була найближчою до Іскровки, оплачував перевезення матеріалів та роботу будівельників.

Коли ж настав час освятити храм, цар був присутній на богослужінні, переодягнувшись у мужицький одяг.

Згодом, за погодженням з о. Іоанном Кронштадтським, він запропонував замінити священика у побудованому ним храмі. Так, волею святих Божих: праведного о. Іоанна Кронштадтського та Царя – страстотерпця диякон Миколай з Ісаакіївського собору м. Санкт-Петербурга опиняється на землі Єлисаветградській і починає своє пастирське служіння в далекому краї.

Зміна міського, влаштованого життя на сільські будні не затьмарила вдачу молодого священика. Він завжди був життєрадісний, веселий, добрий, дуже любив жарти та примовки. Своїй матушкі Ганні з посмішкою казав: «Не тужи, матінко. Мене вб’ють, і тричі ховатимуть, а ти ховатимешся під двома прізвищами. А ти, Дмитре, сину мій, будеш священиком, і буде в тебе велика родина!

Так воно й сталося. У роки гонінь його матушка переховувалась під двома прізвищами.

Навіть гріхи о. Миколай викривав з гумором. Збереглася історія про те, як на весіллі батюшка викрив бідного нареченого, який одружився з багатою недоумкуватою нареченою. Вдома наречену вчили, що коли батюшка запитає її, скільки є заповідей, щоб вона відповідала – десять. А о. Миколай візьми та й спитай, скільки їй років. Отут вона й відповіла – десять.

Прозорливість святого була даром Божим, яку він набув молитвою і працями. Дівчинці, що вкрала 5 рублів у діда, батюшка вказав місце у сараї під дровами, де були заховані гроші. Він погладив її по голівці і зі словами: «Твоєму батькові треба місяць працювати, щоб заробити ці гроші» наказав повернути їх.

Іншому, у якого вкрали коней, о. Миколай сказав, де шукати пропажу. Третьому пророкує про майбутнє, повідомляючи йому, що його розкуркулять, він кілька разів сидітиме у в’язниці, але помре своєю смертю на волі.

Ще за життя батюшка закликав звертатися в майбутньому до нього як до живого та просити у нього допомоги після його смерті. І допомагав як живий!

Молитовність, турбота про людей завжди вирізняли пастиря. Він вичитував біснуватих, лікував хворих, молився за зцілення худоби, здійснював необхідну потребу. Його молитовні праці, здобули йому популярність далеко за межами Єлисаветградської губернії.

З різних місць, наприклад з Тули, що відстоїть більш ніж на тисячу верст, приїжджали до нього стражденні і прагнули зцілення. Влітку він вичитував на своєму джерелі, взимку, коли було холодно, молився у храмі. Багато хто приходив послухати проповіді і ставав свідком чудесних зцілень.

Ось лежить на землі жінка і її сильно б’є об землю (чорна хвороба). Отець Миколай читає над нею Євангеліє, і вона піднімається здоровою. Ось він зцілює чоловіка на ім’я Тимофій за допомогою слова Божого. Зцілившись, Тимофій залишається жити в о. Миколая, обробляє землю та допомагає матерям-одинакам.

У своїх проповідях о. Миколай нерідко говорив про майбутні випробування. Він пророкував про свою смерть: священик зірветься, як квітка, а церква стоятиме непорушною. Іншій церкві він передбачив руйнування (Покровська церква в Лозоватці) і зникнення без сліду.

За свідченням раби Божої послушниці Єфросинії, о. Миколай у вівтарі розмовляв із Самим Господом. Рано-вранці, увійшовши до храму, вона почула лише останні слова святого: «Для тебе, Господи, готовий все зазнати!» Потім, вийшовши з вівтаря, о. Миколай на її запитання, з ким він розмовляв, відповів: «Якщо чула, то нікому не кажи, доки я живий. Мене мають убити і потім тричі ховати».

2 жовтня 1919 року, коли до села Іскровки увійшли червоні богоборці батюшка Миколай в цей час перебував у церкві з людьми. Знаючи, що на нього чекає мученицька смерть за Христа, він поспішно благословив людей у церкві і відправив їх додому. Сам виліз на дзвіницю і впавши на коліна, просив Бога сил у Вірі устояти і прощення його вбивцям дати. На дзвіниці батюшку знайшли і піддали його страшним мукам.

Священномученика Миколая жорстоко били, внаслідок чого йому перебили верхню щелепу і збили прикладом ніс, розкололи череп на кілька частин, пробили дірку у верхній частині грудей, переламали кілька ребер. вибили ліву чашечку коліна розтрощили пальці обох ніг, обливали холодною водою. Потім за волосся стягнули мученика Христового зі дзвіниці і привели його на цвинтар, де змусили собі рити яму.

Отець Миколай бачачи, що скоро вони його вб’ють, попросив безбожників час для останньої молитви. Вони зі сміхом йому дозволили. Ставши на коліна, батюшка Миколай почав молитися. У ці хвилини, коли мученик Христовий молився Богові, червоні безбожники ззаду двічі йому вистрілили в спину і напівживого кинули в яму і прикопали.

Після всіх своїх звірячих вчинків над невинним Божим страждальцем, вбивці направили коней на могилу батюшки Миколая, бажаючи затоптати могилу мученика. Але сталося диво, коні впали навколішки перед могилою святого угодника Господнього і схиливши голови розплакалися.

Тіло сповідника виявили жінки, що йшли з поля. Вони прикопали тіло, прикидали його гілками, а потім разом із іншими перепоховали його в інше місце. Через рік, 1920 року, приїхало багато священиків, які здійснили третє поховання о. Миколая за вівтарем церкви.

Свідки цієї події стверджували, що тіло сповідника було нетлінним, ніби його вбили сьогодні.

Мине довгих вісімдесят років, зміняться часи та уряди, пам’ять про о. Миколая збережеться у серцях православних. До нього невідступно звертатимуться з молитвою всі, хто приходить на могилу і на святе джерело, відчують його пастирську турботу.

Ті, що п’ють воду з джерела, звершують чин омивання будуть виліковуватися від тягаря хвороб і скорбот, різних духовних недуг. Виконуватимуться слова Писання: «кульгаві ходять, сліпі бачать…»

Хлопчик, привезений з Півночі (а йому наснився о. Миколай та джерело), почав ходити. Шахтар залишає свої милиці біля джерела та вирушає додому завдяки святому. Силу чудотворного джерела відчувають у собі нинішні покоління православних, залишаючи у храмі теплі слова подяки священномученику.

17 вересня 2001 року Божою милістю відбулося набуття чесних мощей священномученика Миколая. Сьогодні вони спочивають у скляній гробниці Хресто-Воздвиженського храму с. Іскровка. (Кіровоградська обл. Україна). Знайдено чудову святиню, яка допомагає «світ світові дарувати і душам нашим велику милість».