Свято-Успенський храм

Великий піст – це особливий час покаяння та виправлення. Під час Страсного тижня у храмі молитовно згадуються події рятівної Жертви Боголюдини Христа. Богослужбові тексти цього періоду містять дорогоцінні духовні скарби, які можуть збагатити всіх бажаючих долучитися до них.

Страсний тиждень у стародавніх християн називався “тижнем святих пристрастей”, “тижнем рятівних пристрастей”, “Великоднем хрещеним”. Святитель Іоанн Златоуст каже: “Цього великого тижня зруйновано довготривале царство диявола, винищено смерть, знищено гріх, знято прокляття, відкрито рай і небо стало доступне людям. Цар і Бог світу помирив разом і небесне, і земне; тому ця седми седмицею” [1]. Саме гріх є причиною відчуження людини від Бога як єдиного джерела життя, а “без Бога людина стає приреченим грішником, не здатним врятувати себе і знайти справжнє благо і вічне життя” [2].

Богослужіння цього тижня відповідно до важливості згадуваних подій містять безліч моральних настанов, які допомагають християнину правильно підготуватися до зустрічі воскреслого Христа.

Щодня Страсного тижня – великий і святий, і щодня відбуваються особливі служби. Все, що у Старому Завіті було лише змальовано,— все це Свята Церква зводить в один величний образ, який поступово і розкривається перед нами у богослужіннях Страсної седмиці. Згадуючи події останніх днів земного життя Спасителя, Церква уважно стежить за кожним кроком, вслухається в кожне слово Христа Спасителя, який прийде на вільну пристрасть, поступово веде нас по стопах Господа протягом усього Його Хресного шляху, від Віфанії до Лобного місця, від царського входу Його в Єрусалим і до останнього моменту Його спокутних страждань на Хресті, і далі – до світлої урочистості Христового Воскресіння. Весь зміст служб спрямований на те, щоб читанням і співом наблизити нас до Христа, зробити нас здатними духовно споглядати Таїнство Спасіння. Про це й говориться в синаксарі Великої Суботи: “Всіх днів Свята Чотиридесятниця перевершує, ця ж паки, ця свята і велика седмиця більші … Говориться ж велика седмиця, не як більші суть ці дні, або годинник, але як велика і преприродна чудеса, і неабияка Спаса нашого справи у ній содеяшась … ” [3] (Тріодь пісна. М., Вид-во Московської Патріархії, 1992. Л. 483; далі – ТП).

Отже, головна думка богослужінь Страсного тижня — розкрити домобудівництво нашого спасіння, показати страждання Божого Сина за весь людський рід. Однак може виникнути питання: навіщо були ці страждання? Чому символом християнства став саме хрест — це знаряддя борошна? Ще апостол Павло писав: слово про хрест для тих, хто гине юродство, є, а для нас, що рятуються,— сила Божа. а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокусу, а для еллінів безумство (1 Кор. 1, 18, 22–23). У цьому немає нічого дивного: для людської мудрості, не осяяної силою Духа Святого, таємниця Хреста завжди залишиться таємницею, бо мудрість світу цього є безумство перед Богом (див.: 1 Кор. 1, 20), а немудре Боже мудріше за людей (1 Кор. 1, 25). Зникли в дали століть найіменніші древніх мудреців, а хрест зі зброї страти став променистим символом порятунку людства. Хрест – душа християнства; без хреста немає і самого християнства. Чому?

Ісус Христос, приймаючи на Себе гріх, даючи йому в Себе безгрішного увійти, гріх знищує. Син Божий Своєю людською волею погодився на смерть як на наслідок гріха та плату за гріх. Але в Ньому не було “гріховного кореня”, отже, Він не повинен був і їсти смертного плоду. Людина ж носить цей корінь у собі, і смерть йому, можна сказати, природна, тобто біологічно логічна і психологічно прийнятна у тому ” нижньоприродному ” стані, у якому Бог зупинив його падіння. Лише Христос пізнав, що таке справжня смерть, бо Його обожнене людство не повинно було вмирати. Один Він міг виміряти всю міру агонії, тому що смерть опанувала Його істоту ззовні, замість того, щоб бути в Ньому, як у людині занепалій, тіло якої розпадається від хвороб та часу. І цією смертю гріх знищується і зникає в єдиній Особі Христа при зіткненні з всесильним Його Божеством.

Безмірність подвигу Христа, за словами апостола Павла, незбагненна (пор.: Рим. 11, 33). Сама людина, яка залишається в ув’язненні гріха, не може вийти з цього ув’язнення. Це робить йому Господь, Він викуповує раба, Він Хрестом з’єднує людину з Богом. Ми маємо бути на хресті. Але Христос добровільно заступив наше місце, став за нас клятвою (як пише до Галатів апостол Павло [див.: Гал. 3, 13]). Це означає, що залишеність Христа на хресті була необхідною, тому що Бог віддаляється від проклятого. Боже Мій, Боже Мій, для чого Ти залишив Мене? — це крик людського розпачу. Прокляття, що здійснюється над людиною, неможливе над Сином Божим, і тому стає благословенням; через хрест усі умови гріха стають умовами спасіння.

Ось для чого, за мудрим планом Божим, потрібні були страждання і смерть Господа. Цими стражданнями людство здобуло нарешті примирення з Богом і мир душевний, сміливість до Господа, що живе у світлі неприступному, і невимовно велику радість синів близькості до Нього.